Чому я став військовим

6

Привіт друзі!

От скажіть мені ви ким працюєте? На кого ви вчилися і як так сталося, що ви сьогодні там, де ви є? Пам’ятайте, немає? Хоча б для себе. Все у всіх збулося? Все так сталося як хотіли?

Сьогодні я — індивідуальний підприємець. Вчився на військового радіоінженера. Як так вийшло, що я сьогодні там де я є більш або менш можна прочитати на сторінках мого щоденника, хоча я ще повернуся назад. Все у мене збулося? Звичайно ні! Але я вибрав тупиковий шлях. А сьогодні я розповім чому я взагалі став військовим.

Я довго думав писати цю статтю чи ні. Сумнівався, підбирав формат. А сьогодні вирішив просто сісти і написати як вийде. До речі, я майже ніколи не редагую свої статті. За рідкісним винятком. Та й те суто граматично. А все тому, що я майже 4 роки писав справжні паперові листи не виправляючи їх. Так званим «сирим текстом», пам’ятаєте пісню Максим? І вів листування з трьома адресатами. Так що я в блогінг вже он скільки :). Мені не важко писати. Особливо коли є натхнення. А сьогодні воно безперечно є. Вдарився я тут у спогади. Напевно час такий — осінь, смуток, сум, туга. І це не в одного мене, це нормально.

Навіщо, для чого і кого я пишу цю статтю? Для своїх читачів. Для того, щоб читають мене краще розуміли, а без більш тісного знайомства це майже неможливо. У мережі багато персонажів, зрозуміти які можна тільки трохи розібравшись в їх спосіб життя і образ думок. Я зрозумів це тільки зараз, від і до перечитавши два життєвих блогу. Думаю, щоб зрозуміти мене достатньо буде кількох статей і ця одна з них.

Але це все навкруги. А тепер ближче до справи.

Середина дитинства

Все почалося давно. Навіть не десять років тому. Все почалося п’ятнадцять років тому. У житті кожної людини є момент, коли його життя розгортається на 180 градусів. Кож-до-го! Просто хтось може критично осмислити своє життя, а хтось просто пливе за течією, не думаючи ні про що. Мені щиро шкода цих людей.

Хоча може бути їм не до цього? Але ж чомусь вони заповнюють паузи свого життя. Я маю на увазі думки. Спробуйте взагалі ні про що не думати, хоча б хвилину. Вийшло? Немає. Ви як мінімум думали про те, щоб ні про що не думати. Я знаю це давно, хоча зовсім недавно прочитав цю просту думку, то в книзі, то на якомусь блозі.

Мій розворот на 180 градусів відбувся рівно в середині навчання в школі. Наш класний керівник вийшла заміж за військового речі) і поїхала з ним в інше місто. Почалася смута. Її місце повинна зайняти каламутна физичка, а моя мама не дуже хотіла, щоб я навчався у неї. До того моменту я провчився рівно половину школи у своєму класі. Був відмінником, при цьому мав достатній авторитет у колективі і мене все влаштовувало, а тут таке. «Давай переходити в іншу школу чи хоча б клас».

Відчуваєте ілюзію свободи? Це як маленькій дитині дають вибір: ти чим будеш прибирати кімнату пилососом або візьмеш віник? І наївна дитина вибирає пилосос, а батько задоволений — в кімнаті буде порядок. Так і у мене був вибір: змінити клас або змінити школу. ВИБІР. ВЫБОРИЩЕ просто! Природно з двох «зол» я вибрав меншу і мене перевели в клас «Б».

Ця подія без перебільшення стала поворотним у всій моєму подальшому житті. Причому в хорошу сторону. У школі ми маємо одну основну задачу з точки зору батьків, вчителів і суспільства — як можна краще вчитися. Хтось посміється, але це моя особиста думка, я так бачу світ.

Хоча мені це думка самим натуральним чином втирали з самого першого класу. Тим не менш самий останній двієчник прагне отримати більш високі оцінки. Інакше ніхто б ніколи не списував. А хто каже що йому все одно — лукавить. Ну або нахабно бреше, що взагалі-то одне і те ж. Просто могти і не зробити це одне, а не могти і говорити що не хочеш — зовсім інше.

Вчитися не напружуючись в школі дано не кожному. Я ніколи не був ботаном. Мені досить було послухати вчителя на уроці і записати що він говорить, коли він говорить записати. І все. Секрет в тому, що за 10 років школи я пропустив від сили 10 днів навчання. Я серйозно. Тьху-тьху не хворів, косити не бачив сенсу. Всі прогули трапилися до старших класів з поважних в основному причин.

З самого першого класу я знав, що тим хто добре вчиться дають золоту або срібну медаль, яка в свою чергу дає пільгу при вступі до внз. Ось вона мета всього дитинства! А тепер уявіть як це було важливо для батьків, у жодного з яких немає вищої освіти. Тільки сьогодні я розумію, що став полігоном для нереалізованих бажань батьків, в основному мами. Але це не самий поганий маяк я хочу сказати.

Новий клас

І ось я в новому класі. Добре, що більшість вчителів були мені знайомі, з деякими довелося знайомитися. Це був час декількох потоків, все в моїй паралелі навчалось 165 осіб. Уявляєте? Для порівняння в цьому (2013) року випустити 52. 165 і 52. Рівно в три рази менше, ніж нас.

Довелося знову призвичаюватися до нового колективу, але тут взагалі все вийшло легко. Справа в тому, що я в перший же тиждень став найсильнішим у класі. Є таке дитяче поняття. Всі знають, що до 8-9 класу йде процес розподілу місць у шкільній ієрархії. Стосунки з’ясовують в основному хлопці, а який тут критерій? Тільки сила. І ось приходить у новий клас новенький чоловічої статі. Хто був на моєму місці знає що буває. Іншим розповідаю.

Найсильніший «самець» намагається що? Правильно вказати новенькому його місце. Так було і зі мною. Тільки от їх найсильніший виявився прямо скажемо зовсім не таким вже сильним. І мені здається, що на новий колектив справило враження навіть не те, що я його «ушатал» в принципі, а те, що мені знадобилося на це 30 секунд.

І все! З цього дня моєї основним завданням стала навчання, так як мій авторитет зріс просто до небес. Школу я закінчив не зовсім як хотів отримати «золото» завадила четвірка з фізики в одному з семестрів 11 класу на папері. А насправді моє робітничо-селянське походження. Просто дати мені цю медаль було б дуже круто. Але я не в образі, хоча тоді переживав, так як обламали мене м’яко кажучи, не по справі.

Причому тут військове? Розповідаю далі

Незважаючи на те, що я добре вчився до останнього у мене не було ніяких варіантів куди йти вчитися. Я нагадую, що в тому році з школи випускалися люди, народжені в самий бебі-бум 1985-1987 років. Та ще така країна, де без блату чи грошей, а краще і того й іншого нікуди. Просто нікуди. Ходили такі чутки. Суми за надходження називалися астрономічні. Адже ЄДІ тоді лише набирала обертів і в вузах приймалися класичні іспити, а вже їх каламутити підсумками приймальна комісія могла як завгодно.

Сім’я у нас була прямо скажемо не багата. Троє дітей, я найстарший. Грошей часто просто не бувало, не те що якісь заощадження на хабар. При цьому я вчуся добре, а тому просто прикро пролетіти через продажність системи. Питання стало руба.

У нашій країні з радянського союзу повелося, що військові — люди забезпечені. Навчаються на держзабезпеченні, роботою гарантовано забезпечені. Одягнені, взуті і отримують непогану платню. Для моїх батьків — найкращий варіант, а мені? А що я? Я був вихований так, що головне не засмучувати маму. Зараз я вважаю, що це не справедливо по відношенню до дитини, але тоді я не міркував. Із загальним вектором визначилися йду у воєнний. В який?

Як я вибирав життєвий шлях

А ось військовий вуз я вибрав сам. Це другий поворот мого життя на 180 градусів. Сама доля розпорядилася подіями того дня і ось як було.

В січні місяці всі школярі, яким в цьому році виповнюється 17 років зобов’язані стати на приписної облік в місцевий військкомат. І склалося так, що в очікуванні черги я сидів навпроти агітаційного плакату: «Ходіть у внз ППО — ключі від неба у ваших руках». Мені так захотілося ключі від неба! Але може бути так би воно і залишилось моїм бажанням, якщо б навпроти мене не сидів мій друг по футбольній команді (я грав за район з 9 класу), який добре товаришував з хлопцем на рік старший за мене, а він чув я якраз навчався в ППО. Відбулася приблизно така розмова:

— Дим, а де Ф… (старше на рік) вчиться?

— в Смоленську, в ППО.

— і як йому?

— каже подобається, а що?

— Дим, а по-чесному, скільки за його надходження заплатили?

— каже 100 $ — у них там дуже хороший знайомий є.

— я знаю куди я піду вчитися…

Через місяць, у Ф…. був відпустку і ми зустрілися особисто. Головним питанням для мене було можна вступити туди своїми силами, тому що навіть 100 баксів в 2003 році були для нашої сім’ї сумою, я їхав вступати маючи 500 рублів в кишені. Він сказав, що дуже навіть можна. У рік його надходження конкурс становив 1,6 особи на місце, а мене медалісти (до того часу це був майже вирішене питання), так зі спортивним розрядом з футболу візьмуть залюбки. Я заспокоївся і став чекати літо…

Продовження слідує… Напевно =)

Тут воно: http://etokakru.ru/kak-ya-popal-v-armiyu-moya-podgotovka-k-postupleniyu/

Читайте ще по темі:

«А ти не шкодуєш, що пішов?»

Куди б я пішов навчатися сьогодні, якщо б повернутися в минуле

Моя підготовка до вступних іспитів

Про обласну медкомісію