КМБ 2003 закінчення

4

Після лазні, в якій ми повністю змили з себе залишки цивільного життя події стали розвиватися з блискавичною швидкістю.

У період з 16 години до відбою було зроблено стільки, що я взагалі не вірив, що так буває.

Так як в табір ми прийшли одними з перших, я спостерігав всю картину від і до. Нагадаю, що всі прокинулися вранці по своїх наметах, в яких безтурботно минуло майже 2 тижні абитуры. Речі знайшли свої здавалося законні місця, кожен спав де хотів, а кількість людей, які ночували в таборі з різних причин скоротилася до 4-6 чоловік у 8-місному наметі. Краса! Живи і радій.

І тут почалося масове переселення народів! Екстрено було поставлено ще два ряди наметів, у трьох з них були обладнані сушарки. Складалися опису особистих речей, які здавалися на зберігання в холодну комору. Все змішалося люди, коні, хрущі і коники…

Всі щось робили, але ніхто не знав нафіга все це треба, що буде і як все це буде виглядати… Та що там що буде. Я не знав навіть на який факультет поступив вчитися. Їх тоді було два: командний і інженерний. Ті, хто навчалися на командному вважали його найкращим, інженери природно так само. Інженери називали командирів чобітьми, чоботи називали паяльників паяльниками.

Особисто я б хотів вступити на інженерний факультет. Чому-то це вважалося престижніше. Будь-який мало-мальський командир або начальник намагався прилаштувати свого сина саме туди. А що мені пролетареві відставати? Та з такими результатами!

І ось настав час оголосити весь список. Я до сих пір пам’ятаю обличчя того сержанта-стажиста, який зачитував списки особового складу. Ім’я не пам’ятаю, прізвище не пам’ятаю, а особа пам’ятаю. По суті він оголосив вирок на 5 років і він мене спершу дуже засмутив.

Так сталося що в той час у таборі проживав тоді, поки ще перший курс, хлопці на рік старше нас, командири. При зачитуванні списку, а воно було вже під вечір вони були присутні і стояли поруч хто де. Мене знову назвали одним з перших. У складі якийсь 211 навчальної групи… Що це? Як розуміти? І я досі пам’ятаю розмову з одним із очевидців — курсантом кінця першого року навчання.

— Ти куди потрапив?

— Якась 211 навчальна група… Це що?

— Пишайся! Ти — на командному факультеті!!!

Зараз пишу аж мурашки по тілу, а тоді я засмутився. Ось взяв і засмутився. Довбаний людська натура. Ще вранці гадав візьмуть мене взагалі, а тепер мені хреново від того що не туди взяли…

Трохи поясню 211 навчальна група це:

2 — номер факультету (1 — спеціальний, 2 — наш, 3 — інженери) так було раніше зараз все інакше

1 — номер курсу (тобто на другому курсі моя група була вже 221)

1 — номер взводу (1 — взвод окремий бойової червонопрапорний, найкращий з усіх) всього їх було 4 в 2003 році на КФ.

Нас було 32 людини. Тридцять два богатирі на чолі з армійським сержантом (реально з армії чоловік вчинив) — заступником командира взводу. Випустилося нас 29 осіб…

***

Взвод був побудований в колону по три по зростанню. Я опинився в третій шерензі в крайньому правому ряду. Це місце було закріплено за мною на всі 5 наступних років. Кожна вийшла колона утворювала відділення. З легкої руки выстраивавшего нас по ранжиру курсанта-стажиста я опинився в першому відділенні першого взводу. Назавжди.

Чесно кажучи це майже завжди було на руку і ось чому. Куди б ми не йшли строєм: на різні заходи в клуб, в баню, на зарядку і з зарядки, у їдальню на КМБ, ми заходили в приміщення в колону по одному, починаючи з правого флангу. Тобто самі перші майже завжди і скрізь.

Це означало менше мерзнути на вулиці взимку, мати трохи але більше часу помитися в лазні і т. д. Останній осіб 4 відділення 4 взводу був змушений чекати поки зайдуть майже всі 130 чоловік нашого курсу. Просто тому, що він крайній… Зрідка командири заради жарту чи з почуття справедливості змінювали цей порядок, але в основному було так.

***

Що було в перший тиждень я пам’ятаю смутно. Я ніби відсутній, чесне слово. Причому свідомість включилося тільки приблизно через два тижні після присяги.

Ви не повірите, але я пам’ятаю з точністю до кількох днів усі дати моїх відпусток, пам’ятаю що на 3 курсі вперше пішов у звільнення до ранку перед присягою і було це 9 вересня 2005 року, пам’ятаю свою першу оцінку на заняттях, дисципліну і прізвище викладача. який мені її поставив, навіть аудиторію де це було. Але я не пам’ятаю перший тиждень півтори КМБ.

Є такий рядок із пісні: «тіло тут, а душа далеко…» Ось це про мене. Я жодного дня не відкосив від КМБ. Хоча пам’ятаю було дуже важко. Постійно хотілося їсти, а погода дивувала своїм характером. Вдень спека стояла досить пристойна для серпня і жахливо сирі холодні ночі з частими дощами.

Не дарма трохи вище було згадано про намети-сушарки, вони дуже придалися… Я добре пам’ятаю, як одного разу вночі прокинувся від того, що щось брызгало в обличчя. Виявилося вранці при наведенні порядку ми погано закріпили край намету і вітром його зірвало, а я спав крайнім.

До речі, в восьмимісний наметі ми ночували компанією з одинадцяти військовослужбовців. Спали одягнені під двома ковдрами, а раз якось навіть і бушлати зверху прикидали.

Але я не можу пригадати ніяких особливих подій. Це була проста муштра. Від нас вимагали все до дрібниць як годиться. Розпорядок дня виконувався по хвилинах, в наметах панував ідеальний порядок, а якщо ні, то влаштовувалися «пожежі». По команді «Пожежа!» з намету виноситься все, що в ній є включаючи нари. Всі подметалось, робилася вологе прибирання і наводився порядок. Якщо винести за хвилину не встигли, то наводився порядок і вступна повторювалася… 10 людей витягали з намету всі навіть швидше, хоча мотлоху в ній було порядком.

До речі, при слові намет мається на увазі не те, що ви швидше за все представили =). У наших наметів було кам’яну основу і асфальтний підлогу. Її фото я наводив ось тут. Але на цьому фото вже прогресивні дерев’яні борти. Їх робили вже після. Наші були цегляні, це сто відсотків.

***

Можу згадати тільки, що з кінця абитуры і майже весь КМБ читав «Петро I» Толстого, та так трохи і не дочитав. А ще я на КМБ вперше в житті з’їв цілий рулет. Той самий смачний кондитерський…

Багато, хто потрапляють на армійський пайок відзначають, що не вистачає солодкого чомусь. Компенсували ось. А ще пам’ятаю, як наприкінці КМБ отримали першу в житті зарплату (інакше ми її не називали). 200 повновагих, дерев’яних як Буратіно рублів!

Загалом, життя налагоджувалося!

Я не ставлю за мету саме цій статті докладно розповісти про КМБ, я повернуся до деяких моментах, так як будучи стажистом майже пятикурсником я пам’ятаю все. Але загальні враження від мого надходження і першого місяця служби були такі як описано вище. Провал в пам’яті, постійний голод і холод, упереміж з Петром I та солодощами після приїзду буфетниці або по вихідних, коли місцевих відвідували батьки.

Так, були якісь заняття на яких ми постійно щось копали, куди-то повзли, щось писали. Саме з цих перших днів я ненавиджу все, що стосується хімічного захисту (спеціально пишу не правильно, аж надто довге і не потрібне простому читачеві наукова назва всього цього). Ці протигази, респіратори, захисні костюми… Бррр! А слово брандспойт для мене взагалі лайка образливе!

А тому поки прервусь.

І до речі, я тоді твердо вирішив, що зроблю все, що від мене залежить, щоб потрапити на КМБ стажистом. Аж надто принадною все тоді здавалося. Мені вдалося здійснити задумане через 4 роки, але про це іншим разом…