Розлучення це не завжди про гроші або ЗАГС

7

Щоб не затівали ці хитрі військові, спершу вони організовують побудова. Піти їсти — побудова, лягати спати — ставай, йдемо митися — в колону по три, зайти в клуб – праворуч по одному на вхід кроком марш. І так далі. Чесно кажучи, армія нагадувала мені комунізм з усіма його рисами, про які я, правда, лише чув. Посудіть самі: форму дають, житло на халяву, помиють, погодують вчасно, простежать за всім, включаючи навіть щеплення, та ще й грошей приплатят. Ось він – втрачений рай. Але черзі за цією халявою відповідні.

Лад, як на мене, це черга. І тут крайнім бути не так вже й погано. Так ось після сніданку перед походом на заняття ми будувалися. Зазвичай у складі факультету, хоча бували винятки. Саме на цьому побудові ми дізнавалися все, що сталося за ніч. Про події у варті, хто в якій казармі накосячілі і як хто не так зустрів чергового по академії, відповідального або помічника. Красномовство замполіта не знало меж. Винні або винний виводився з ладу і наставав громадський осуд. Виховання в колективі і через колектив – в кращих традиціях методик індивідуальної виховної роботи.

Мало приємного опинитися перед строєм з приблизно 500 військових, поки хтось вправляється в красномовстві, особливо якщо дійсно не правий. Мав я якось необережність потрапити нашому вихователю в білих шкарпетках. Не годиться з чорними військовими черевиками носити білі шкарпетки. Але з якоїсь причини я їх одягнув. Стояв четвертим в колоні правофланговим і як він помітив? Ось як? Але я був виведений з ладу зі словами щось типу: «Дивіться на піжона. Так і бачу як він буде перестрибувати калюжі», — при цьому цілий підполковник задер обидві свої штанини і став підстрибувати на місці. Природно пролунав дружний ржач. І дурнем я чомусь перестав себе відчувати, а от білі шкарпетки не люблю до цих пір.

Але зазвичай

Якщо в якісь рідкісні пригод не траплялося, то все побудова зводилося до перевірки наявності людей та проходженням урочистим маршем перед командуванням факультету. І тут великими були шанси нарватися на вечірні триндюли. Пройшли не так, то у якогось товариша виявлявся косяк у вигляді якоїсь стирчить кофти не того фасону не з того місця. Та багато чого. Життя курсанта – постійне ходіння по лезу бритви. І невідомо які порушення викличуть які наслідки. Військова феміда за традицією сліпа і трохи контужено. Іноді за п’янку пара нарядів і забуття, а одного разу двоє просиділи половину відпустки у «політичному блоці» за те, що не надто швидко встали для привітання заступника академії з чимось там. Їх тисяча цих заступників, спробуй всіх упомни.

Я виділив саме це побудова так як воно по розпорядку входило до переліку заходів до занять. Ще в розпорядку був час для побудови перед самопідготовкою теж 15 хвилин і перед ПХД, на решту час выкраивалось. Вечірня повірка для мене не побудову, а окремий захід. Точно так само як і розлучення в понеділок, з оркестром і генералом на плацу. Але яке б не було побудова, завжди перевірялося наявність людей і говорилося прониклива мова як нам жити далі.

Приблизно так ми крокували кожен понеділок:

До змісту